Робоча група з питань аграрної політики

Аграрна політика в Україні має враховувати інтереси села та його мешканців — такий підсумок робочої групи, яку партія Національна платформа провела 19 березня 2021 року

Актив партії Національна платформа обговорив з експертами аграрної галузі проблеми, які заважають ефективному розвитку українського агросектору. Дискусія відбулася 19 березня 2021 року на базі сервісу інтернет-конференцій Zoom, у рамках ініційованої партією робочої групи з питань аграрної політики. Захід продовжує цикл громадських обговорень, започаткованих політсилою з метою напрацювання стратегічних документів розвитку держави Україна.

Пул фахівців, які взяли участь у зустрічі

Задля формування якісної стратегії до дискусії було долучено фахівців з різними аграрними спеціалізаціями. Так, діалог із Катериною Одарченко — лідером партії Національна платформа вели: Павло Коваль, генеральний директор ВГО «Українська аграрна конфедерація»; Віталій Саблук — заступник директора інституту Аграрної економіки; Роман Корінець, почесний президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб, заступник голови комітету підприємців ТПП України; Микола Волков, радник з питань доступу до фінансування проєкту USAID-Агро; Вікторія Кіпріянова, юрист-практик, що спеціалізується на супроводі діяльності аграрного бізнесу; Мирон Пундор, фахівець з агроефективності у спеціалізаціях бджільництво і молочний бізнес; Дмитро Філіпчук, голова Профспілки працівників галузі земельних відносин України, співголова всеукраїнського профспілкового обʼєднання «Демократичні профспілки України».

Підняті до обговорення проблеми

Хоча залучені до дискусії фахівці спеціалізувалися на різних аспектах аграрної політики і практики, їхні погляди на сучасну ситуацію в українському агросекторі мали багато спільного. Озвучена під час обговорень інформація допоможе активу партії Національна платформа вдосконалити свою концепцію аграрного розвитку України та вибудувати для такого розвитку успішну стратегію.

Відкриваючи дискусію, лідер партії Національна платформа Катерина Одарченко розповіла, що програму партії написано за принципом дорожньої карти на основі обговорень із фахівцями, що відбулися під час зустрічей, аналогічних поточній робочій групі. Характеризуючи аграрний блок у програмі партії, політик зазначила:

Аграрна політика у партії Національна платформа міцно поєднана із планами розвитку села. Завдяки обговоренню із фахівцями-аграріями ми прийшли до розуміння того, що в Україні має бути політика неопротекціонізму, підтримки внутрішнього виробника, зокрема й за моделлю Південної Кореї, підтримки малих сільгоспвиробників, а також — підтримки розбудови профільної інфраструктури на селі. Наприклад, у регіонах, що спеціалізуються на овочівництві, уряд має фінансувати будівництво овочесховищ, здешевлювати кредити на придбання техніки чи лізінг обладнання, підтримувати експортерів, також і малих.

Розвиток агровиробництва в Україні ми програмуємо не лише з міркувань корисності для сільгоспвиробника, але й в аспекті збереження поселенської мережі і відповідної соціальної політики на селі. Бо нині критична сільська інфраструктура по суті руйнується, і прикладом цьому є поганий стан ФАПів та сільських амбулаторій. Немає й чітких перспективних планів щодо розвитку обʼєднаних територіальних громад, розуміння того, чим там тамтешнє населення має займатися, щоб себе прогодувати. На цій зустрічі ми прагнемо обговорити аграрну політику України у її взаємоʼязку з окремими аспектами соціальної політики на селі. Напрацьоване під час цієї і наступних робочих груп Національна платформа використає для формулювання чітких законотворчих пропозицій, ініціювання спільних проєктів, також і зі своїми іноземними ідеологічними партнерами, які здатні виділити кошти на реалізацію. Також партія висвітлюватиме напрацьоване під час ефірів на телебаченні та у матеріалах для друкованих ЗМІ, — наголосила політик.

Отже, які проблеми є актуальними для українського аграрного сектору? Більшість присутніх на зустрічі експертів основним злом назвали несистемність державної аграрної політики в Україні. Були нарікання й на систему оподаткування малих підприємців, унаслідок якого такий бізнес іде в глибоку тінь, а держава недоотримує прибутки. Але дамо слово самим фахівцям.

Так, на думку очільника ВГО «Українська аграрна конфедерація» Павла Коваля, причиною більшості проблем у вітчизняній аграрній сфері є відсутність в Україні аграрної політики як такої, а також те, що держава по окремості планує розвиток агробізнесу та сільських територій. Фахівець пояснив, як потрібно діяти, щоб програми підтримки агросектору були ефективними:

Спочатку слід розробити концепцію розвитку села і аграрного бізнесу. Далі — перейти до доктринальних речей, як от ставлення до землі та зрошувальної води, до науки, освіти і підготовки кадрів, до кредитування і фінансування — такі поняття мають бути коротко описані, як доктрини. На основі цього написати стратегію розвитку галузі, і лиш після того — програми підтримки аграріїв.

Із тим, що несистемність аграрної політики шкодить аграрній сфері погодився й голова Профспілки працівників галузі земельних відносин України Дмитро Філіпчук. Фахівець зокрема зазначив:

Непослідовність аграрної політики є основною проблемою української агросфери. Коли в Україні змінюються президент та уряд, то відразу змінюється й підхід до розвитку аграрного комплексу. І це дуже негативно впливає на галузь. Зважаючи на те, що агровиробництво значною мірою формує наш бюджет, ця проблема є серйозною. Щоб її вирішити, для аграрної галузі потрібно не лише створити успішну стратегію, а й подбати, щоб вона не мінялася, залежно від того, яка політична сила прийде до влади в Україні. Окрім цього, дуже важливо, щоб розвиток АПК в Україні розглядали у комплексі з соціально-економічним розвитком села. Між інтересами бізнесу та інтересами українського села (збільшенням робочих місць тощо) треба знайти правильний баланс, — наполіг експерт.

Відсутність програмних документів щодо аграрної політики вважає однією з найголовніших проблем аграрної сфери України й президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб Роман Корінець:

У нас немає програми розвитку АПК і села. Відповідно, аграрна політика не може бути системною, якщо в неї немає навіть декларативного політичного документу. І ця безсистемність іде поза контекстом нашого європейського вибору, адже якщо проаналізувати розділ 17 угоди між Україною і ЄС, то побачимо там низку заходів і орієнтацію на сільський розвиток. На жаль, поза цим контекстом аграрної політики ми не маємо, і це є проблемою. Відсутня в Україні й політика розвитку села.

Ще однією проблемою, на думку Романа Корінця, є те, що українська політика не бачить малого підприємництва.

Декларації на підтримку фермерського руху і кооперативів ми маємо, проте підтвердженням серйозності таких намірів мають бути рядки в державному бюджеті, а їх там немає. Фермери ж виробляють продукцію з високою доданою вартістю, у якій багато ручної праці, і це створює на селі численні робочі місця. І якщо наше законодавство заганяє фермера в тінь, то в Європі під нього у сільській місцевості створена вся інфраструктура, діють дорадчі служби, а кооперативи мають підтримку експортних агенцій. Тобто, усі зусилля спрямовані на те, щоб житель села, фермер, працював у селі, не йшов у тінь і міг виходити на внутрішні і зовнішні ринки. Середній розмір фермерського господарства в Польщі — 12 га, і у фінансовому виразі вони разом експортують набагато більше продукції, аніж українські агрохолдинги, які є основними експортерами зернових, олійних та технічних культур.

Тому, якщо ми говоримо про розвиток української аграрної сфери в контексті спільної аграрної політики Європейського Союзу, ми мусимо побачити малого виробника і будувати під нього інфраструктуру, — зазначає фахівець.

На тому, що аграрна політика в Україні має бути чітко скоординованою з політокою сільського розвитку наполягає і заступник директора Інституту аграрної економіки Віталій Саблук:

Перше — наша аграрна політика повинна бути підпорядкована політиці сталого сільського розвитку. Друге — ми повинні вивести з тіні фізичних осіб-фермерів, як це є в Європі — у нас вони не є субʼєктами господарювання від 1930 року. Щоб це виконати, слід за європейськими правилами адаптувати сплату податку на доходи фізичних осіб. Мова про неоподатковуваний мінімум у розмірі принаймні 6-7 тис. євро/рік. А також — дати право особам-фермерам обраховувати податки нормативно, без ведення звітності бухгалтером. Якщо ми ці, необхідні і взаємоповязані речі втілимо, тоді наша аграрна політика буде спрямованою не на експорт, а на трудозатратні виробництва, на те, що формує базу сталого сільського розвитку, на продукти високої додатної вартості, з високою трудомісткістю та високим доходом для селян.

Прогресивну модель оподаткування фізичних осіб-фермерів фахівець проілюстрував прикладом Німеччини та Франції.

У нас, згідно з чинним податковим кодексом, фізична особа має сплатити 18% від доходу, яким вважається уся отримана виручка — фізособа не веде бухгалтерської звітності і не може списати витрат. Якщо ті сягають 70-75%, реальний дохід не перевищує 25-30%, і з них треба віддати 18. Це — оподаткування на рівні 60-70%. Натомість юридичні особи, користаючись можливостями законодавства, нині сплачують єдиний податок на рівні 5-6% від прибутку. Як бачимо, 60 і 6% — це зовсім різні цифри. У Німеччині і Франції цей податок — 35%. Держава усуспільнила у тамтешніх юросіб значну частину прибутку, а фізична особа-фермер має щороку на кожні перші 7,5 тис. євро для себе, дружини і дітей нульове оподаткування. Прогресивна шкала оподаткування, за якою слід сплатити 35% податку на прибуток, починає діяти лише після вичерпання фермером цих квот. Такого рівня оподаткування агропідприємства досягають лиш тоді, коли їх угіддя перевищують 100 га. Через це господарства із меншою площею там ніхто не реєструє як юрособу, й вони лишаються фізичними особами-фермерами.

Микола Волков, радник з питань доступу до фінансування проєкту USAID-Агро як нагальну позначив проблему тінізації малого фермерського бізнесу. Фахівець зокрема зазначив:

Якщо маленького фермера немає у відповідних базах даних, якщо відсутня офіційна інформаця про його земельний банк, то він ніколи не отримає від банку рішення про довгострокове фінансування. Без отиманого кредиту фермер не зможе скористатися держпідтримкою, наприклад — нульовою ставкою кредитування.

В Україні необхідно створити сприятливі умови для детінізації бізнесу. У проєкті USAID-Агро ми нині працюємо над тим, аби спростити доступ до фінансування маленьким фермерам, що обробляють угіддя площею від 1 га. Ми вже зауважили, що у разі автоматизації рішеннь, коли відповідь банку базується на інформації з електронних реєстрів, банки цей пул клієнтів не бачать. У вирішенні цієї проблеми дуже важливим інструментом можуть стати спонукальні заходи держави, спрямовані на те, щоб клієнти офіційно реєстрували свій земельний банк, офіційно реєструвалися як підприємці. За такої реєстрацій клієнт може впевнено звертатися до банку за фінансуванням. Це слід робити вже нині, адже коли земельна реформа набуде чинності і мораторій на продаж землі сільгоспризначення припиниться, банківський сектор не зможе одномоментно задовільнити попит на кредитування від усіх гравців аграрного ринку — пріоритет надаватимуть тим компаніям, інформація про які буде доступною у відкритих джерелах.

Вікторія Кіпріянова, юрист-практик, зі спеціалізацією на аграрному бізнесі, теж наголосила на несистемності української аграрної політики. Фахівчиня зазначила:

У нас на державному рівні немає бачення того, яким буде сільське господарство через 10-20 років, не кажучи вже про перспективу на 50 років. Через відсутність такої системності у законодавчій базі — і чинній, і тій, що нині лиш імплементується, допускається дуже багато помилок. У державі не знають, кого хочуть підтримати — усіх, чи лиш малих або середніх, чи — задовольнити потреби великих агрокомпаній. А оскільки великий агробізнес має більше доступу до політичного і законотворчого ресурсу, до лобіювання та виступів у ЗМІ, то й виборює більше законопроєктів на свою користь. Мають великі агрокомпанії й доступ до кваліфікованої юридичної допомоги, натомість малий фермер-селянин лишається без доступу до якісних консультацій.

Тому в аграрній стратегії держави слід передбачити інформаційну підтримку кожного селянина, котрий прагне працювати на землі й розвиватися. Не маючи такої підтримки, мале фермерство уникає офіційної реєстрації і відповідно не сплачує податків. Як наслідок, зазнає збитків і держава, — наголосила юрист.

Мирон Пундор, фахівець з агроефективності зі спеціалізацією на бджільництві і молочному бізнесі зазначив, що детінізації фермерства можна досягтиякщо зменшити податки.

З тінізацією у агросфері можна боротися зменшенням податків, зокрема й тих, що нараховуються на фонд оплати праці. Це особливо актуально для тваринництва, яке потребує великої кількості працівників. Через трудомісткість технології такі підприємства несуть особливо великі витрати за цією статтею. Про те, що ця проблема є актуально, свідчить хоча б і те, що імпорт молокопродуктів в Україну щороку зрастає, і це все відбувається на фоні скорочення поголівя ВРХ. Це скорочення може свідчити лише про одне: законодавчі норми для малих фермерів, що займаються молочним тваринництвом в Україні несприятливі.

Підсумок

Як бачимо, навіть попри те, що залучені до дискусії фахівці спеціалізувалися на різних аспектах аграрної політики і практики, їхні погляди на сучасну ситуацію в українському агросекторі мали багато спільного. Дискусія дасть плоди. Озвучена під час обговорень інформація допоможе активу партії Національна платформа вдосконалити власну концепцію аграрного розвитку України та вибудувати для цього розвитку успішну стратегію.

Поділитися